Стежкою батьківської відповідальності (дню молитви за сиріт присвячується)

Дата публікації

Автор: Роман ДЕМУШ

Інколи людина мріє про райський сад тільки задля того, що саме там споживання солодощів не має жодних трудних, болючих, пекучих та інших наслідків.

Бо здається комусь, що відсутність трудних і болючих наслідків є свободою без відповідальності, а що може бути (за наших часів) для, так званої, «масової людини» більш солодким, ніж можливість «відірватися безпредельно» та й не нести за те жодної відповідальності? Далеко не кожна людина розуміє, що навіть у Раю існування людини було безпечним, але не безвідповідальним, оскільки відповідальність пов’язана з місією, головним життєвим завданням. Саме заради тої місії людина й була створена. Людина була створена для відповідальності: відповідальності за всяке створіння перед  Обличчям Божим, відповідальності за утримання сполуки з Богом перед обличчям кожного створіння й відповідальності за утримання власної тотожності  перед обличчям самого себе.

Той, хто хоча б раз у житті був наділений місією, знає, що в процесі її виконання всі труднощі стають високого ґатунку насолодою від здійснення власного існування і власної, вщерть сповненої любов’ю, свободи.  Там, де завдання виконується завзято й захоплено, навіть звітувати про труднощі, негаразди та невдачі стає радісним. Якщо місія виконується у свободі і любові, відповідальність за неї є насолодою.

Інколи напівжартома питаю: яка заповідь є самою першою? Бо заповідь любові до Бога і ближнього є найбільшою, а заповідь «слухай, Ізраїлю!» є першою в рядках Декалога, але не є першою з тих, які були зверненні до створеної людини, щоби водночас бути її місією. У тому сенсі першою заповіддю  напевно є та, яку було дано в Раю одразу після створення: «будьте плідними і множтеся».

Так. Саме батьківство є початковою місією людини. Володарювання Всесвітом і турбота про його належний устрій є місією, яка надає сенс батьківству і роз’яснює, задля чого людина має бути плідною. Але першою і фундаментальною заповіддю й місією позостається саме місія переказування людського життя, відтворення нових віддзеркалень Бога задля загального  блага будь-якого створіння.

І заповідь і місія батьківства мусить бути сполученою з відповідальністю. Бо батьківство людини є – мусить бути! - відображенням Божого батьківства.

…Сидимо у кухонній тісноті сучасної квартири стандартної багатоповерхівки. За вікнами весняна київська ніч. На кухонному столику – нескінченний чай, який заварюємо вже в «надцятий» раз. І розмова наша носить суто рятувальний характер, хоча ситуація є занадто банальною щодо наших часів: жили собі хлопець і дівчина без оформлення відносин – бо любов не потребує, мовляв, жодних оформлень та печаток! – аж сталося тоді, коли не сподівалося. Зовсім натуральним шляхом Бог благословив співжиття зародженням дитини. Хлопець, що став батьком ще ненародженої дитини, був на сьомому небі від щастя й вже бігав по різних магазинах, приглядаючись до речей, котрі невдовзі стануть в потребі, рахував необхідні гроші на ремонт та можливості їх заробити… Аж певного нещасливого дня дізнався, що, не питаючи його та за намовлянням своїх власних батьків, подруга життя вбила їх ненароджену дитину в абортарії. Казали, що «народжувати є завчасним, бо наявність дитини не дасть зробити кар’єру і зруйнує все життя».

Спільне життя розлетілося на порох. Подруга життя стала звичайною зайвою людиною, до того ж й небажаною. Хлопець сидить переді мною і у відчаї повторює: чому воно так сталося? Чому саме так сталося?

І я маю йому відповісти відверто і без сентиментів, бо належить вже до другої або третьої генерації українського населення, яке навчилося сексу задовго до того, як навчилося любові. Та й стало практикувати секс задовго до того, як навчилося здійснювати любов. Солодощі сексу поглинули всі інші найсолодші досвіди – отож, здалося, що маючи таку суперміцну насолоду можна знехтувати любов’ю. Ба, навіть більше: можна позначити секс словом «любов» і не мати з тим «дурних проблем»! І єдине, що стане на заваді, це батьківство. Бо коли любов є, тоді і батьківство не зайве, але натурально невід’ємне від любові. Але коли тим словом позначається щось інше,то нестерпним стає батьківство, нестерпною стає дитина, нестерпним стає людське життя. Такою є правда. І, навіть, якщо недолугі створіння, котрі переплутали секс з любов’ю, народять нове людське життя, мовляв, «для здоров’я», нічого доброго нема що очікувати. Бо грізне і нечуване слово «соціальне сирітство» (тобто осиротілість при наявності живих батьків) і «соціальна абортація» (коли батьки позбавляються вже народженої дитини) вже давно вписані у всеукраїнський лексикон.

Протягом п’ятнадцяти років в день і в ночі до мене приходили «нічиї» діти. Вони нерішуче, крадькома пробиралися до створеного через мене «Світлого Дому», топталися на порозі, примірювались, приглядалися. І хоча вони всі були голодні і замурзані, смердючі від грязюки, бо вмивалися останнього разу бозна-коли… і хоча всі вони, позаприродньо вичерпані небезпекою життя просто неба, божевільно хотіли спати… але все ж таки не здавалися і перед усім придивлялися, чи є в цьому домі найголовніше, те, чого вони шукають більше, ніж  їжі і місця для безпечного відпочинку… Чи є у цьому домі те, що дасть можливість позостатися тут вільно, без примусу, за власним рішенням? Більш, чим шукають  хліба і одіжі, більш, чим безпеки, відпочинку і захисту, покинуті діти-безхатченки мали надію на відшукання батьківства.

Їх було сотні і тисячі. Я пам’ятаю їх обличчя, очі, імена. Українських дітей роду мого, що були народжені і відкинуті тим поколінням, що воно вже традиційно замінює любов сексом, а секс перетворює на місію свого буття.

Я пам’ятаю дитячі обличчя, очі, імена «щоби привернути серця батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоби Господь, бо прийде, не вразив цей край прокляттям!» (Мал. 4,6)

Бо як би там не було, але батьківство є і позостанеться первинною місією, якою від Бога позначена людина. Бо як би там не було, але батьківська відповідальність перед Богом, всесвітом і власним буттям є першою відносно будь-якої іншої відповідальності.

І мусить бути здійснене.

Отець Олександр Чумаков СДБ

Спеціально для часопису "Христовий Виноградник"